У 1988 році один з учасників відомої хакерської групи L0pht Кріс Візопал разом з друзями знайшов спосіб вимкнути весь інтернет. Їм потрібно було лише 30 хвилин роботи, щоб заподіяти достатньо велику шкоду та порушити роботу Всесвітньої мережі на декілька днів. Експерт розповів про свою знахідку, однак зробив це не в колі таких же хакерів, а на засіданні Сенату США.
Цей момент назавжди залишиться в історії комп’ютерного світу, оскільки L0pht Heavy Industries, яка була добре відома в кіберпросторі, давала поради із захисту, а не користувалася знайденими прогалинами в своїх цілях. Цю групу заснували саме для допомоги в підвищенні захисту кіберсистем.
«Той факт, що людей знаходили, вираховували та арештовували, означав, що це реально, – каже Візопал. – Ми не хотіли йти такою дорогою».
Свідчення представників L0pht у Сенаті стало широко відомою подією та змінило ставлення людей до хакерів. Якщо раніше їх вважали неслухняними підлітками, то після цього до них почали ставитися, як до комп’ютерних експертів.
Більші машини
Для повного зникнення образу хакера як бунтарського підлітка знадобилося майже 15 років. Одним з тих, хто бачив зміни на власні очі, був Марк Абене, який почав цікавитися комп’ютерами на початку 80-х і на той час сам був хакером-підлітком. Для своїх експериментів він використовував власний 8-бітний комп’ютер TRS 80 з накопичувачем у вигляді магнітофонної касети. Для виходу в інтернет він використовував телефонний модем.
Найчастіше він заходив на прообрази нинішніх форумів та соціальних мереж – дошки бюлетенів Bulletin Board Systems (BBS), в яких можна було спілкуватися з іншими в текстових чатах. «Спочатку я просто шукав людей з таким же комп’ютером, як у мене, та обмінювався з ними програмами, – згадує він. – Потім я відкрив для себе міні-комп’ютери та мейнфрейми, і мені стало цікаво отримати до них доступ».
Абене здійснив своє відкриття завдяки тому, що багато відвіданих ним BBS мали текстові файли з описом того, як отримати до них доступ, як з ними взаємодіяти та як їх програмувати. Ці документи створювали самі відвідувачі подібних ресурсів, щоб полегшити життя іншим.
«Процес вивчення нагадував гру, він був схожий на захопливу пригоду, – згадує експерт. – Я не мав уявлення, що роблю, проте це робило справу цікавішою. Ми просто хотіли зберегти доступ або поліпшити його, і для цього ми мали розуміти механізми безпеки. Не тому, що ми боялися арешту, ми хотіли бути непомітними».
Невинні забави
Абен з друзями були частиною більшої субкультури хакерів, яка активно зростала. І багато з таких фанатів згуртувалося завдяки журналу 2600, в якому розкривалися таємниці комп’ютерних мереж. «Завдання було об’єднати людей та знайти однодумців зі спільними інтересами, – каже засновник 2600 Ерік Корлі. – Це допомагало зрозуміти, що ти не один такий у світі».
У той самий час поступово кристалізувався кодекс хакера. Тоді це було схоже більше на дитячу гру, оскільки на початку 80-х років у більшості країн не було законодавства, яке б забороняло несанкціонований доступ до мереж.
Абен каже, що в цьому не було потреби, оскільки більшість хакерських дій носило дослідницький, а не руйнівний характер. «Тоді мова не йшла про атаки чи грошову вигоду, – згадує він. – Основним бажанням було зрозуміти систему за додати цьому хаосу якоїсь логіки».
Невинні забавки перетворилися на кримінальні злочини уже в середині 80-х років, коли влада почала ухвалювати відповідні закони. Юних експертів почали арештовувати, наприклад, Абену також висунули звинувачення у незаконному проникненні в мережу, до якої раніше він заходив вільно.
«Ми робили що завгодно та заходили будь-куди, – описує він той період. – То був час свободи, і він вже не повториться».
Сьогодні бувші підлітки-хакери є зрілими людьми, які мають дуже затребувані навички та знання. «Вони стали дорослішими та відповідальнішими, адже їм потрібно годувати свої сім’ї, – каже Корлі. – Вони заробляють на життя своїми вміннями, які стали результатом їхньої пристрасті».
За матеріалами: BBC
