Я граюся в Pokemon GO. І ні – мені анітрохи не соромно з цього приводу. І ні, я не виправдовуюсь і не збираюсь це робити, захищати гру і гравців або, навпаки, звинувачувати чи доводити безпідставність критики – цього робити також не буду. Це як з переглядом «Гри престолів» – особиста справа кожного, і ніяк не привід для галасу в соцмережах.
Коли ти належиш до того покоління, яке пропустило і покемонів, і тамагочі за вивченням Windows, прикладних програм, мереж, модернізацією і розгоном комп’ютерів, баталіями у Quake, WarCraft II та інші хіти тих часів, новий тренд геть незрозумілий. Більш того, із часом я плутав покемонів і тамагочі, хоч, пам’ятаю, з останніми справу мав – на правах крутого комп’ютерного гуру пояснював комусь із сусідів, на які кнопки треба натискати, щоб витвір китайських майстрів їв монохромне печиво і не так сильно дзижчав.
Отак і було встановлено Pokemon GO, щоб не плутатись більше та заразом подивитись на новий тренд, яким би химерним він не видавався. До того ж тема доповненої реальності мене останнім часом дуже цікавила. Певний досвід з гри в Ingress – попередника «кишенькових монстрів» – уже був, тож складнощів не виникло. З мінімальним азартом було впіймано перший десяток покемонів, після чого смартфон вимкнувся, оскільки гра спустошила батарею у рекордний термін. Я аж ніяк не розраховував, що «швидко» виявиться настільки швидко. Тож гра наштовхнула на багато цікавих думок.
Перша: гра провела чітку і надзвичайно наочну межу щодо актуальності версій Android. Скажімо, в епоху Ice Cream Sandwich 4.0.x, коли система від Google стала дійсно масовою, пристрої на базі Android 1.6-2.1 вважалися вже неактуальним брухтом. Тепер настав час стати брухтом значній масі гаджетів з Android 4.2-4.3: мінімально актуальна версія, що необхідна для покемонів, – це Android 4.4.х KitKat. Клеймо «застаріла версія» перестало бути чимось примарним. Тепер шанси на те, що нові і корисні додатки не будуть працювати на морально застарілих (але повністю роботоздатних) гаджетах, лише зростатимуть.
Друга: для оцінювання швидкодії гаджетів є чимало утиліт на кшталт AnTuTu чи Vellamo, однак такі інструменти тестують основні параметри – можливості процесора, пам’яті, графічного чіпу, швидкість запису в пам’ять тощо. Такі тести недаремно звуться синтетичними. Вони хоч і дають результати, які можна порівняти між собою, проте що саме може ховатися за тим чи іншим значенням – це потребує довгого пояснення.
А от Pokemon GO став таким собі лакмусовим папірцем, який наочно демонструє – чи ваш гаджет з вищої ліги, чи такий собі пересічний «китаєць» другого ґатунку. Гра створює екстремальне навантаження на смартфон, і все приховане стає явним. Добре, гра не є мірилом щодо часу роботи від батареї. Але якщо смартфон не вимикається і не зависає – це показник якості. Не працює AR-режим – можливо, виробник девайса десь схитрував. Гра наочно продемонструє, чим дешевий навігаційний модуль відрізняється від більш точного. В останньому випадку сигнал не буде губитися, позиція на карті не стрибатиме на півкілометра в різні боки, і маршрут буде фіксуватися набагато точніше. Наприклад, Pokemon GO та трекінговий додаток на одному смартфоні оцінювали пройдений шлях у 1,4 км, тоді як другий смартфон – старіший, але краще оснащений – повідомляв про 2 км пройденого шляху, що повністю збігалось з даними Google Maps. Тож якщо ваш гаджет без нарікань ловить покемонів – мої вітання, ваша купівля була дійсно вдалою.
Отже, збагнувши це все, мій ентузіазм щодо покемонів майже вщух. Тим паче, у грі присутня добре всім відома модель «pay-to-win». Інакше кажучи, все побудовано таким чином, що для того, щоб отримати перевагу або прискорити розвиток, гравець має заплатити реальні гроші за віртуальні переваги. Як геймер старої школи, примусити себе до такого не зміг і не зможу.
Проте грати я не покинув. Тому що всілякі розумні фахівці мали рацію: гра спонукає рухатися. Під час роботи з комп’ютером необхідно робити перерви. Усі це знають, і всі це ігнорують. А от Pokemon GO у разі, коли робота просувається без форс-мажору, – чудовий привід відірватись від комп’ютера і влаштувати прогулянку по парку, обійти навколо озера, щоправда, час від часу вдивляючись в екран гаджета.
Просто так прогулятись – складно, завжди знайдуться відмазки, щоб лишитися за комп’ютером. А от сумістити прогулянку і полювання на покемонів – інша річ. Три кола по 2 км на день – це вже дистанція. У моєму випадку модне явище примусило рухатись ще більше, раціонально проводити час за комп’ютером, знов і знов з цікавістю крокувати знайомими місцями. Скільки це буде ще тривати – невідомо, але зловживати грою не виходить, більше виходить рухатись, а рух – це життя.
Олексій Ліщук, журналіст TechToday
