Європейський суд вирішив у травні, що кожен громадянин Євросоюзу має право на те, щоб відомості про нього зникли з пошукових результатів. Google, не забуваючи про власні інтереси, намагається виконувати це рішення і вже опрацював понад 91 тис. запитів, у яких громадяни прохали видалити відомості про них з 328 тис. веб-сторінок. Однак керівники електронної енциклопедії Wikipedia вважають, що інтернет повинен пам’ятати все.
Свою позицію фонд Wikimedia озвучив на нещодавній конференції у Лондоні. Там же опублікували список всіх посилань, які видалив Google з результатів пошукової видачі згідно з новим європейським законом про приватність. До нього, наприклад, потрапили сторінки з Wikipedia про ірландського грабіжника банків на прізвисько «Монах». Загалом представники Wikimedia кажуть, що лише за останній тиждень від Google надійшло п’ять запитів про видалення, до того ж три з них стосувалися членів організованої злочинності.
«Ми будемо оприлюднювати ці запити, як тільки вони надходять, – каже спікер Wikimedia Катерина Меєр. – Люди повинні бути певними, що вони знатимуть, які інформацію від них ховають».
Джерело проблем
У травні європейський суд постановив, що громадяни мають право видалити посилання про них з результатів пошукової видачі. Повноваження вирішувати, варто прибирати інформацію з інтернету про особу чи ні, новий закон поклав на самих пошуковиків.
Google повідомляє користувачів про те, що деякі відомості, які вони шукають, видалено з публічного доступу. Він також повідомляє самих авторів матеріалів, що їхні статті прибрали з пошукової видачі. Однак Google не повідомляє, хто надіслав запит про видалення. Проте це і не потрібно, оскільки автори статей можуть з’ясувати необхідну інформацію самі, порівнявши пошукову видачу в Європі та, наприклад, США.
До речі, журналісти цим вже активно користуються. Наприклад, приватний голландський капіталіст-інвестор Грег Лінда успішно лобіював у Google видаленння статті 1998 року, яку опублікував Wall Street Journal. У ній розповідалося, як він працював в тантричному магазині для дорослих. Журналісти видання дізналися про це і написали нову статтю, як він досяг своєї мети.
Безглуздий закон
Генеральний консул Wikimedia Джефф Брігам порівнює впроваджений закон з подібними постановами в минулому. Тоді від бібліотек вимагали прибрати неугодні книги з публічних пошукових каталогів, проте самі матеріали залишались доступними для читання.
«Ми не думаємо, що в ньому є якийсь глузд, – каже Брігам. – Закон передає захист права на вільне вираження до приватних пошукових компаній».
Зважаючи на це, Wikimedia продовжить публікувати списки зниклих з пошукової видачі веб-сторінок. «Ми будемо заохочувати авторів самих матеріалів робити те ж саме», – каже Меєр.
Самі пошуковики вже давно ввели цензуру для результатів пошукової видачі. Наприклад, Google регулярно публікує звіт з прозорості, в якому показує видалений контент. До недавно це були переважно посилання, що порушують норми інтелектуальної власності або місцеві закони.
За матеріалами: NY Times.
