Старий чоловік Торнтон літнім вечором сидить на порозі будинку та готується до розлуки зі своїм давнім та вірним другом – собакою на ім’я Бек. Собака у фінальному жесті прощання прихиляється до господаря, після чого розвертається та приєднується до зграї вовків. Крізь водоспад сліз під час цієї сцени проривається одна деталь – у фільмі не було жодного реального собаки. А Торнтон у цій драматичній сцені гладив чоловіка в зеленому костюмі на ім’я Террі. Тож чи сказали собаки своє останнє «гав» на кіноекранах?
Описана сцена є епізодом цьогорічного фільму «Поклик пращурів», який є римейком однойменної новели Джека Лондона. Її екранізували багато разів, наприклад, у 1935 та 1972 роках.
У попередніх екранізаціях головним героєм був реальний собака. Але Харрісону Форду в ролі Торнтона довелося уявляти, що поруч з ним собака.
Історія собак у кіно
Собаки почали зніматися майже одночасно з появою самого кіно. Брати Люм’єри в 1895 році у фільмі «Робітники полишають фабрику Люм’єр у Лайоні» випадково зняли мастифа.
У ХХ столітті собаки стали потрапляти в кадр уже як повноправні актори. У 1920-х роках німецька вівчарка Рін Тін Тін (або Рінті) знялася в 23 фільмах і була такою прибутковою, що кілька разів врятувала студію Warner Bros від банкрутства.
Таких висот у кіно більше не досягав жодний собака, але вони продовжували відігравати важливі ролі. Згадайте лише ручного собаку доктора Емета Брауна, який став першою істотою, яка подорожувала в часі на автомобілі DeLorean.
Перші зміни
Глядачам подобається дивитися фільми із собаками, але для кіношників зйомки такого контенту стають важчими. Собакам як реальним акторам потрібно вчити свої сцени. Їм також необхідно розвинути емоційний зв’язок зі своїми людьми-партнерами по фільму.
Час від часу інстинкти беруть гору, і навіть дресировані собаки піддаються їм. Так, одного разу на кілька місяців довелося відкласти зйомки чергового фільму з Рінті, бо той під час однієї сцени погнався за дикобразом та постраждав від його голок.
Із 1940-х кіношники почали запроваджувати чіткі правила поведінки звірів на знімальних майданчиках. Сьогодні це 127-сторінковий документ «Посібник з безпечного використання тварин у фільмовому медіа».
Із комп’ютером простіше
Позбутися всіх обмежень можна, не знімаючи тварин у фільмах. У «Поклику пращурів» сенбернара створили за подобою реального собаки, якого режисер фільму Кріс Сандерс разом із дружиною забрали з притулку для тварин у Канзасі.
Рухи віртуального собаки – це рухи людини-актора Террі Нотарі. Він давно займається цим та був одним із тих, хто грав приматів у свіжій екранізації «Планети мавп».
Якщо спостерігати за Беком здалеку, наприклад, у сценах, де він ганяється за зайцями чи тягне упряжку крізь Аляску, віртуальний собака виглядає цілком натурально. Хіба що дещо завеликим.
Очевидна антропоморфність Бека проявляється у близьких сценах, де собака проявляє свої емоції, і ті виглядають так, ніби це робить людина. В оригінальній новелі Джека Лондона світ показаний з точки зору собаки, який все ж таки далекий від людей.
Останнє «гав»?
Мартін Скорсезе сказав про засилля комп’ютерної графіки в сучасному кіно так, що це тематичні парки, а не фільми. Вони надають аудіовізуальні розваги, але без емоційного напруження та резонансу.
Фільми сьогодні оптимізовані для відволікання, розваги та генерації максимального прибутку. Місця для картин, які дивують на екрані чимось незвичайним, уже не залишилося. А собаки є саме тим незвичайним, що завжди могло здивувати.
За матеріалами: The Guardian
