Компанії активно просувають модель підписки, оскільки з нею вони стабільно щомісяця отримують гроші і повністю контролюють користувача. Особливо популярною така модель стала в музичній сфері – все менше людей скачують файли на диск, а воліють слухати треки онлайн в режимі стримінгу. Однак такий спосіб шкодить екології найбільше порівняно з прослуховуванням скачаних у пам’ять смартфона файлів, пише автор книги «Розкладено: політична екологія музик» Кайл Девайн.
Прослуховування музики через інтернет відчувається чистим, ефективним та дружнім до екології способом. Адже на полицях не накопичуються носії музики – платівки, диски, касети. Користувач просто дістає свій гаджет і буквально з повітря отримує треки.
Девайн каже, що це ілюзія і стримінг, як будь-яка інша дія в інтернеті, потребує стабільно великого потоку енергії. «Екологічна ціна музики нині вища, ніж будь-коли в історії музики», – пише він.
Автор зібрав дані, які показали, що в 2016 році стримінг та завантаження музики згенерували близько 194 мільйона кілограмів парникових газів. Це на 40 млн кілограмів більше, ніж згенерували усі музичні формати в 2000 році. Автор прогнозує, що в 2020 році, зважаючи на сплеск використання стримінгових сервісів під час пандемії, цифри викидів парникових газів будуть значно вищими.
Звісно, кожна дія так або інакше впливає на екологію, включаючи публікацію книги самого Девайна. Однак автор не хоче знайти винного, він лише хоче показати, що музика завжди матеріальна навіть якщо користувач не тримає в руках диск з нею або пам’ять його смартфона не заповнена музичними файлами.
«Існує дуже токсична форма містифікації в ідеології музичної культури, – пише він. – Музику вважають як спеціальну ціль, котра якимось чином оминає умови свого виробництва».
Музика завжди матеріальна
Від початку історії технології звукозапису розповсюдження музики було важкою працею по створенню її носіїв. Одним з перших носіїв була токсична фенольна смола. Згодом її замінив шеллак – натуральний полімер, який продукувала комаха в Азії. Умови збирачів цієї комахи в Індії були жахливими. Хоча матеріал природно розкладався і не наносив такого впливу екології.
Природній матеріал витіснив полівініл хлорид, з якого робили вінілові платівки. Сировину для виробництва отримували з нафти, а сам матеріал та виготовлені з нього платівки виявилися надзвичайно стійкими до розкладання і десятиліттями потому забруднюють сміттєзвалища.
Компакт-диски 80-90-х років прийшли на заміну платівкам і виготовлялися з полікарбонату – менш токсичного, ніж полівініл хлорид матеріалу. Хоча в ранні роки популярності CD їхню упаковку робили з полістирену, що зводило перевагу нанівець.
В цифрову еру музика також залишається матеріальною. Це диски в гігантських дата-центрах, якими користуються онлайнові сервіси, кабелі інтернет-інфраструктури, роутери та інше обладнання.
Стримінг проти екології
Один з найпопулярніших стримінгових музичних сервісів – Spotify – працює вже багато років, але досі не може показати стабільний прибуток. Утім, інвестори не переймаються з цього приводу і вважають, що збирання персональних даних у користувачів цього сервісу має великий потенціал.
Музиколог Ерік Дротт в статті «Музика як технологія нагляду» в журналі Journal of the Society for American Music написав: «Ми не тільки знаємо, що слухають користувача, ми також знаємо їхню іншу персональну активність». Він навів дані, що Spotify реєструє 550 000 стримів під час приймання душу щодня.
З приходом нових форматів старі носії відходять у тінь, але не зникають повністю. Можливо, через ностальгію чи інші відчуття, але сьогодні спостерігається розквіт касет, вінілових платівок та інших технологій минулих десятиліть. Це створює додаткове навантаження на екологію.
«З музичної точки зору нам необхідно переглянути очікування безлімітного доступу та накопичувача, – пише Девайн. – Нам хочеться, щоб вся музична спадщина була доступна по кліку пальця, але це надмірно. Це може виглядати як невинне бажання користувача, але воно залишає реальні шрами на поверхні Землі».
Девайн пропонує почати використовувати підхід, який набирає обертів в індустрії їжі. А саме – задумуватися під час прослуховування музики над питаннями «в яких умовах був зроблений цей трек?», «наскільки рівноправними були учасники?», «як ставилися до учасників?», «кому заплатили?». І найголовніше питання – «скільки ще музики ми справді потребуємо?».
За матеріалами: The New Yorker
