У 1970-х ЦРУ створило бабку-шпигуна: як працює цей робот

Бабка виявилася чудом інженерії, однак вона мала невеликі перспективи реального використання

Наприкінці 2003 року ЦРУ розкрило частину своїх надсекретних шпигунських інструментів. Серед них – робот у вигляді риби для збирання зразків води поруч із прихованими атомними заводами, а також крихітна бабка. Ця комаха-робот була однією з перших спроб створити мініатюрні розвідувальні пристрої. Вона є дивовижним досягненням, адже тоді не існувало потужних мікропроцесорів та літій-іонних акумуляторів. Через 16 років після публічного викриття та через 50 років після першого польоту стало відомо, як бабка-шпигун працювала.

Інформацію про цей гаджет розкрив публіці дослідник Джон Грінвальд, який надав ЦРУ відповідні запити та добився від них відповіді. Запит він подав у 2013 році, а документи отримав лише у 2020 році.

Технологія шпигування

У ті часи, щоб отримати інформацію із секретних об’єктів, необхідно було вигадувати спеціальні технології. ЦРУ створило плівкову мікрокамеру на 200 кадрів, яку кріпили на голубі, котрого запускали в бік морської бази в Санкт-Перетбурзі (результати ще засекречені).

Коту у вухо вживили мікрофон, у череп – передавач, антенну – уздовж хвоста, але проект вартістю $20 млн та тривалістю 5 років провалився, бо кіт надто легко відволікався, і його насмерть збило таксі. У 1964 році проект OXYGAS учив дельфінів доставляти шпигунські пристрої та вибухівку на ворожі судна (проект був успішним). Дрон у вигляді орла мав летіти 1500 км в СРСР, але не вдалося створити автопілот.

Чому саме бабка

Голова відділу розробки ЦРУ Дон Рейзер придумав, що не потрібно маскувати мікрофони під тварин. Більш непомітною буде комаха. Керувати проектом інсектокоптера призначили Чарльза Адкінса.

Адкінс запланував для комахи-шпигуна дистанцію польоту в 200 метрів і можливість доставити 0,2 грама ретрорефлекторів. Спершу хотіли обрати носієм бджолу, але політ комах зрозуміли лише в 1999 році.

Ретрорефлектор – це технологія розпізнавання звуку шляхом опромінення спеціальних скляних відбиваючих поверхонь. Будь-яка вібрація такої скляної поверхні впливає на цей промінь. Аналізуючи спотворення лазерного променя можна відновити звукові вібрації, які були причиною. Головним завданням було закріпити рефлектор на стіні, віконній рамі так, щоб не викликати підозр.

Оскільки мікропроцесори того часу були надто великими та повільними, вони не годилися для використання в системі управління комахи-шпигуна. Потрібна була комаха, яка сама була стабільною. Колега (його ім’я досі засекречене) Адкінса захоплювався комахами і запропонував бабку.

Аеродинаміка бабки була значно стабільнішою, вона мала маневреність, мала хороші показники планування, що заощаджувало енергію при довгому польоті.

Адкінс згадує, що його колега приніс бабку зі своєї колекції та запустив її в повітря в кабінеті. Висушений зразок зробив близько двох кіл по приміщенню та плавно приземлився на стіл. Демонстрація переконала Адкінса.

Робота над конструкцією

Бабка махає своїми крилами до 1800 разів на хвилину. Щоб відтворити таку частоту у своєму інсектокоптері, розробники використали крихітний гідравлічний осцилятор. Він не мав рухомих частин, а в дію приводився газом, що виділявся кристалами нітрату літію.

Початкові тести показали, що дрон не може переносити бажане навантаження в 0,2 грама. Тому до нього додали реактивне сопло і направили туди вихідні гази. Дрон отримав реактивну тягу.

Фінальна машина важила менше грама і виглядала, як реальна бабка. Її очі були ретрорефлекторами.

Дистанційне управління по радіоканалу навіть не розглядалося – воно б зробило машину надто важкою. Тому розробники для керування використали ті ж лазери, що і для ретрорефлекторів.

Ідея була в тому, що інфрачервоний лазер з невидимим людському оку світлом нагріває біметалічну пластину, яка слугує заслінкою реактивного сопла. Нагріваючись, пластина вигинається та відкриває заслінку, охолоджуючись, пластина закриває заслінку. Так можна було керувати швидкістю польоту.

Для керування напрямом польоту використовувався ще один лазер, який відхиляв сопло в бік.

Тривалість польоту бабки не перевищувала 60 секунд. Але цього було досить, щоб вона відлетіла на 200 метрів та доставила своє навантаження.

Чудова розробка, але малопридатна для реального використання

Бабка виявилася чудом інженерії, однак вона мала невеликі перспективи реального використання. Усе тому, що оператор повинен був вручну націлювати на комаху лазери протягом усього її польоту. Це легко робили в контрольованих умовах лабораторії, але в реальних умовах траєкторію збивали випадкові пориви вітру.

«Демонстрація контрольованого польоту не була досягнута. Хоча польотні тести були вражаючими, контроль при поривах вітру був надто складним», – писав Адкінс у своєму звіті.

Програма коштувала $140 000, що з урахуванням інфляції сьогодні склало б $2 млн. Проти бабки-шпигуна також зіграло саме ЦРУ – для інсектокоптера не знайшлося оптимальної місії.

За матеріалами: Popular Mechanics

Популярні записи:

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Коментуйте, будь-ласка!
Будь ласка введіть ваше ім'я