В Україні не так багато людей, які опікуються вітчизняним науково-технологічним розвитком та вкладають у це свій час, ресурси та ініціативу. Фундація національного розвитку та інновацій (NDI Foundation) об’єднує найзавзятіших із них, і вона вже майже два роки активно працює з ученими та бізнесменами. Саме спільно з цією організацією «МТС Україна» запускає проект підтримки вітчизняних учених та інноваторів Tech Today Hub. Ми поспілкувалися з президентом NDI Foundation Ольгою Крупською, і вона поділилася з нами своїм баченням стану української науки і того, як NDI бачить можливості виведення з допомогою науки нашої країни в технологічні лідери світу.
Президент NDI Foundation Ольга Крупська
Ольго, різні фахівці по-різному оцінюють стан технологічної економіки, а яка Ваша оцінка?
В Україні не розвивається технологічна економіка, і ключовий момент полягає в тому, що немає законодавчого обґрунтування, як стимулювати впровадження інновацій. У нас не зафіксовано, як інвестор чи власник бізнесу може запустити інновації на базі української науки. Не існує системного замовлення на інноваційні технологічні проекти ані від бізнесу, ані від держави. Системи активної взаємодії науки з бізнесом в Україні не вибудовано. У результаті показники інноваційного характеру у структурі ВВП – 0,3%. У провідних світових економік вплив нових технологій становить приблизно 60%. У таких проривних країн, як Ізраїль, Сінгапур, Південна Корея, ці показники доходять до 80-90%. А в таких країнах, як, наприклад, Італія, Іспанія, Норвегія, де не запускають спеціалізованих програм для стимулювання науково-технічної сфери і водночас достатньо технологічна економіка, – у них вплив технологій на економіку складає близько 20%. В Україні в цьому плані є низка проблем, і ми як організація намагаємось об’єднати зусилля і з владою, і з третім сектором, і з бізнесом, щоб якось цю ситуацію вирішувати.
Зараз усе більше українських стартапів, які випускають різні технологічні продукти. Наприклад, Petсube…
Ми говоримо про різні речі. Стартапи на кшталт Petсube – як правило, технологічні, а не наукоємні проекти. Та сама Petсube – якщо вона відкриє в Україні завод з виробництва своїх пристроїв, то це не вплине на структуру ВВП. А якщо ви переведете завод важкої промисловості на систему біотехнологічної переробки на водень відходів, які цей завод скидав у річку, то ви переведете індустріальний сектор на альтернативну енергетику. Такими новими технологіями можна принципово змінити стан речей в економіці.
Що зараз потрібно Україні?
По-перше, структурна реформа вектора науково-технічної діяльності. Зараз до неї ставляться як до другосортної сфери. Але якщо ми хочемо отримувати від науки реальні проекти, які будуть забезпечувати розвиток економіки, то науці потрібно поставити завдання з боку держави, а ще залучити бізнес, щоб він переорієнтувався із сировинного виробництва на науково-технічне – орієнтоване на експорт. Для цього необхідно реформувати законодавство із забезпечення науково-технічної діяльності і, зокрема, інноваційної діяльності. Це два різних вектори – науковий та інноваційний.
Але в нас є законодавство. Чим воно не влаштовує?
Так, для цього й закони є. Якщо проаналізувати їх, то вони складні й протирічать один одному. Наприклад, законодавчо в нас є індустріальні та технопарки. Формально вони на папері існують, але в плані реалізації – ні.
Хіба в нас не можна застосувати іноземний досвід? Наприклад, технопарки.
Справа в тім, що порівняно з будь-якою країною світу ми у принципово різних стартових умовах. Ми не можемо просто калькою накладати чужий досвід. Наприклад, технопарки – це не інструмент для запуску наукоємного продукту. Це створення умов для бізнесу, який сюди прийде й буде розвивати тут технологічні компанії. На сьогодні в Україні технологічний бізнес як клас розмитий. Якщо створити для ІТ-підприємств технопарк, то вони не зроблять прорив. Тому що вони в більшості своїй працюють як аутсорсингові компанії на зовнішні замовлення. Унікальний продукт наші компанії генерують дуже рідко. Інструмент технопарків може допомогти економіці розвиватися технологічно, але в цьому випадку ми повинні запрошувати інвесторів, наприклад, Bosch чи Siemens, чи інші світові технологічні компанії зайдуть із готовими проектами, безумовно, це буде дуже позитивно для економіки в цілому. Але тут не йде мова про розвиток українського продукту. Це просто інвестор, який платить податки, розвиває економіку, створює робочі місця.
А ми ведемо мову про те, що в Україні є власна можливість створювати та впроваджувати свої нові технології. Коли весь світ ганяється за технологіями, у нас ситуація інша: бізнес не прийшов та не спитав у науки, що в неї є. Наука не вміє продавати себе бізнесу, держава епізодично, але дуже мало і неефективно впроваджує розробки.
Кажуть, що нам потрібно побудувати аналог Кремнієвої долини зі своєю інфраструктурою, але ми маємо унікальну інноваційну інфраструктуру НАН, яка за розвиненістю знаходиться на 10-му місці у світі. У нас є 174 науково-дослідницьких інститутів тільки Академії наук. І не вистачає перш за все механізму впровадження технологій в економіку. Можна відкривати безліч технопарків, але суть – у необхідності розвитку менеджменту інноваційних проектів. Його немає як класу, і саме в цьому проблема. Деякі з проектів, що розробили наші вчені, не є готовими до впровадження продуктами і ще вимагають дослідницького випробування. У держави на це немає грошей, а інвесторам такі проекти не зрозумілі, бо не презентуються у формі готових інвестиційних пропозицій з вирахуваними ризиками, адже по суті своїй ще не є готовим продуктом. Через бюрократичні причини та підхід до керування науково-технічною діяльністю в нас випав цей самий блок, де технологія перетворюється на готовий продукт.
Можете навести приклад?
Можу. Є класна українська розробка – персоніфікований кардіограф. Цей прилад розміром з мобільний телефон. Ви берете його двома пальцями, і той на комп’ютері показує кардіограму, пульс, стан серцево-судинної системи та організму в цілому. Такий прилад учені можуть виготовляти як прототип, але щоб випускати його серійно, потрібен інвестор. Якби держава підтримала розробника, то вже сьогодні б у кожній школі дітям перед уроком фізкультури цим приладом би міряли показники.
Виходить, наші вчені просто не вміють продавати свої розробки?
Учені не повинні продавати, вони займаються наукою.
Тоді потрібна ланка, яка б уміла продавати винаходи вчених? Вона в нас дуже слабо розвинена?
Так. Можна сказати, вона навіть не розвинена. Чому? Зазвичай наука робиться не заради науки, а під запит. Наприклад, коли суспільство робить запит на створення технології для космосу чи якоїсь іншої програми. Відповідно, вчені працюють над таким запитом і створюють наукоємний продукт, що орієнтований на потребу замовника. А в Україні вийшло, що запиту не було, і наука як система залишилася сама для себе.
Українській науці потрібно вирішити три речі, щоб створити технологічну економіку. Перше –активно впроваджувати українські технології, які почнуть заміщати імпорт, друге – підвищити технологічний рівень українських компаній, третє – виведення технологічних продуктів, що будуть конкурентними на зовнішніх ринках. Сьогодні у структурі керування нашою науковою діяльністю жоден із цих напрямів не закладений. При цьому наші вчені розробляють унікальні речі. Якщо ми подивимося на проривні технології у світі, то в 60% команд-розробників були українські вчені. Велика кількість українських вчених виїхала з країни й продовжує виїжджати. Тому що за кордоном вони мають можливість впроваджувати такі продукти, які вони не можуть реалізувати в Україні.
А в наших розробках іноземні інвестори не зацікавлені?
Зацікавлені. Але якщо показати технологію західним венчурним інвесторам, то вони, як правило, одразу запропонують вивезти її з України разом із розробниками і там її завершити. Як із цього виходити? Наполягати, щоб це було СП, і доробляти технологію тут.
Одна з ідей, до якої я схиляюся, – це створення спільного з міжнародними та донорськими організаціями фонду, в якому держава би давала гарантії інвестування в ці прикладні сфери. Бо якимось технологіям потрібна маленька сума, щоб їх допрацювати. А інакше вони застарівають і втрачають актуальність. Наприклад, так було з українською розробкою світлодіодів, коли в 2011 році в світі не було кращих світлодіодів. А на сьогодні це майже звичайний середньо ринковий конкурент. Якби чотири роки назад інвестували в реалізацію цієї розробки, сьогодні ми б мали в України сучасне підприємство сфери мікроелектроніки, лідера світового ринку, що змагалося б лише з чотирма країнами світу.
А хто обиратиме технології, які потрібно фінансувати?
Ми довго працювали в Комітеті Верховної Ради з освіти й науки, конкретно по науково-технічній діяльності, проаналізували досвід світу й України. І з нами погоджуються багато експертних організацій, які вивчали цю діяльність не один день. Отже, створюється Національна рада з питань науки й технологій, котра як стратегічний орган каже: державі потрібно це або це. І ми тоді не розпорошуємося на те, що державі не потрібно. Бо те, що зараз наука винаходить, дуже часто державі не потрібно, або це технології, які світ вже давно полишив позаду.
Якщо буде створена Рада з питань науки й технологій, то ви зможете прийти туди із запитом, наприклад, потрібно розробити технологію будівництва доріг. І все. Вам порахують, скільки це коштуватиме і в який термін буде зроблено.
Говорячи про участь держави у фінансуванні науки, ми торкаємось теми протекціонізму. А це означає, що доведеться вкладати гроші в розробку того, що можна купити вже готовим.
Це все одно, що у вас вдома повний холодильник, але ви йдете в ресторан, тому що там вже приготовлено. Здоровий державний протекціонізм, особливо у технологічній сфері, Україні сьогодні необхідний. Так, у наукоємних високотехнологічних продуктах ми можемо мати свої відповідники і знизити рівень імпорту. А у світі технології досить дорогі. Взяти ту саму альтернативну енергетику – коли ви привозите закордонні технології, це ще не означає, що вони кращі за наші. Тобто, у тих випадках, коли держава може взяти українську технологію, впровадити її та заробити на ній, то, на мою думку, – так, вона повинна це зробити, а не купувати за кордоном за мільйони.
