Війна, що прийшла в Україну, знищує не лише будинки, дороги та інфраструктуру, вона також знищує історичні пам’ятки. Волонтери з інших країн намагаються врятувати хоча б цифрові копії артефактів української культури. Використовуючи інструменти з відкритим кодом і месенджер Slack волонтери створили резервні копії всього, від історичних записів країни та даних перепису населення до дитячих віршів і технік плетіння кошиків.
Через два тижні після вторгнення Росії в Україну 44-річна Керрі Пірманн натрапила на веб-сайт, присвячений Івану Мазепі – українському політику і меценату XVI століття. Бібліотекар Бакнельського університету приєдналася до міжнародних зусиль колег-архівістів, щоб зберегти цифрову історію країни, яка перебуває в облозі.
Вміст веб-сайту Мазепи, хоча й незрозумілий, але, здавалося, вартий збереження. На сайті було розміщено багато речей: вірші лорда Байрона, написані про життя Мазепи, і каталог багатовікових статей, де детально описуються його різні завоювання. Пірманн відкрила свій інструмент для скрейпінгу веб-сайту, створивши резервну копію сайту та зберігши його вміст.
Сьогодні оригінальний веб-сайт втрачено, його сервер, імовірно знищили кібератаки, відключення електроенергії або обстріли. Але завдяки бібліотекарці сайт з його контентом досі існує. Контент доступний на серверному просторі, орендованому міжнародною групою бібліотекарів та архівістів.
«Ми намагаємося зберегти якомога більше, – сказала Пірманн. – Інакше ми втратимо зв’язок із минулим».
Уже врятовано 2500 музеїв, бібліотек та архівів України
Будинки, мости та пам’ятники – не єдині культурні пам’ятки, уразливі для війни. Оскільки насильство триває вже другий місяць, цифрова історія країни — її вірші, архіви та фотографії — може зникнути, оскільки кібератаки та бомби руйнують сервери країни.
Протягом останнього місяця різноманітна група з понад 1300 бібліотекарів, істориків, вчителів та дітей молодшого віку об’єдналася, щоб врятувати українські інтернет-архіви, використовуючи технології для резервного копіювання всього – від даних перепису населення до дитячих віршів та техніки плетіння українських кошиків.
Завдяки зусиллям, які отримали назву «Врятувати українську культурну спадщину онлайн» (SUCHO, https://www.sucho.org), понад 2500 музеїв, бібліотек та архівів країни уже збережені на орендованих серверах, усунувши ризик їх назавжди втратити. Тепер волонтерські зусилля стали рятівним колом для культурних чиновників в Україні, які разом із групою працюють над оцифруванням своїх колекцій на випадок, якщо їхні об’єкти знищать під час війни.
Експерти кажуть, що ця спроба підкреслює, як волонтери, озброєні недорогими технологіями, навчанням і організацією, можуть захистити історію країни від таких катастроф, як війна, урагани, землетруси та пожежі.
«Я не бачив нічого подібного, — сказав Вінстон Табб, декан бібліотек, архівів та музеїв Університету Джона Гопкінса. – У нас насправді не було інструментів, які дозволили б здійснити таку ініціативу».
Насіння цієї міжнародної ініціативи почалося 26 лютого із заклику Анни Кіяс – музичного бібліотекаря Університету Тафтса. Вона закликала у Twitter, чи не приєднаються до неї волонтери на «сеансі порятунку віртуальних даних», щоб зберегти українські музичні колекції, які можуть бути втрачені під час війни.
На заклик звернули увагу бібліотекарі та архівісти з усього світу, зокрема Куінн Домбровські, спеціалістка із академічних технологій зі Стенфордського університету, та Себастьян Майсторович, цифровий історик із Відня. Вони об’єдналися і серед безсонних ночей у різних часових поясах набрали, підготували та організували десятки волонтерів, які хотіли допомогти архівувати українські історичні веб-сайти.
Великі частини інтернету періодично архівуються через інтернет-архів Wayback Machine, який співпрацює з організацією, але організаторам SUCHO також було потрібно щось більш просунуте, сказала Домбровські.
У багатьох випадках Wayback Machine може копатися в першому або другому шарі веб-сайту, додала вона, але багато документів, як-от фотографії та завантажені файли, на українських культурних веб-сайтах можуть мати сім чи вісім шарів, недоступні для традиційних веб-сканерів.
Для цього вони звернулися до набору інструментів для цифрового архівування з відкритим вихідним кодом під назвою Webrecorder, які існують із середини 2010-х років і використовуються такими установами, як Національний архів Сполученого Королівства та Національна бібліотека Австралії.
Вони також запустили глобальний канал Slack для спілкування з волонтерами. За словами організаторів, для архівування волонтери в основному використовують пакет Webrecorder.
Існує Archiveweb.page – розширення для браузера та окрема програма для настільних комп’ютерів, яка архівує веб-сайт, коли люди переглядають сторінки. Іншим є Browsertrix Crawler, який вимагає деяких базових навичок кодування і корисний для «розширеного сканування», наприклад, для захоплення великих веб-сайтів, які можуть мати низку функцій, таких як календарі, 3D-тури або обхідні посилання для навігації по сайту. А нещодавно з’явилася Browsertrix Cloud, простіша у використанні й автоматизована версія потужного сканера Browsertrix Crawler, який користується популярністю у волонтерів.
«По суті, він намагається імітувати людину, яка переглядає інтернет, – сказав Ілля Креймер, засновник Webrecorder. – І при цьому він архівує весь мережевий трафік, а потім усе це зберігається у файлі… який можна завантажити з будь-якого місця».
За останній місяць SUCHO розробив системний і творчий підхід до своєї роботи. Є головна електронна таблиця, де волонтери детально описують усі українські музеї, бібліотеки та архіви, для яких потрібно створити резервну копію веб-сайтів або ті, які були завершені.
Віртуально гуляють містами у пошуку музеїв
Щоб розробити цей список, організатори SUCHO отримують поради від бібліотекарів та архівістів з усього світу, які, можливо, знають про рідкісний музей в Україні, який потребує підтримки своєї роботи.
Інші волонтери стали шукачами, використовуючи Google Maps, щоб здійснити цифрову прогулянку українськими вулицями, шукаючи будь-які таблички з написом «музей» чи «бібліотека» та намагаючись дізнатися, чи є у нього веб-сайт, який потребує архівування.
В інших випадках, коли десь відбувається обстріл, група волонтерів, які займаються «моніторингом ситуації», сповіщає волонтерів, які можуть не спати, шукати веб-сайти установ у цьому регіоні, які потребують резервного копіювання, побоюючись, що вони можуть вийти з мережі будь-якої хвилини.
«Ці моменти, — сказав Домбровський, чия 8-річна дитина час від часу допомагає архівувати сайти, — коли майбутні історики будуть або прославляти, або проклинати людей нашого часу за те, що вони роблять або не роблять щось у спосіб, який може їм дозволити розповісти ці історії через більшу арку історії».
Трохи більше ніж за місяць волонтери зробили резервну копію вичерпного масиву даних. Як повідомляє сайт та організатори, волонтери зберегли документи на 25 терабайт, які включають історію єврейських міст в Україні, фотографії місць розкопок у Криму та оцифровані виставки Харківського літературного музею.
Для Майсторовича важливість роботи, яку він допомагає організувати, стала очевидною кілька тижнів тому. На початку березня він натрапив на сайт Українського державного архіву Харкова. Оскільки російське вторгнення в Україну готувалося, він хвилювався, як довго сайт буде залишатися активним, побоюючись, що його сервери будуть вразливі до кібератак або обстрілу.
Він завантажив веб-сайт архіву в інструмент Webrecorder Browsertrix і дозволив йому виконувати свою роботу. До раннього ранку він зібрав понад 100 гігабайт інформації, включаючи записи перепису населення району, кримінальні справи та списки людей, які зазнали переслідувань в регіоні.
За кілька годин веб-сайт зник. Але все одно його записи залишилися. Озираючись назад, каже Майсторович, саме тому він і робить цю роботу.
«Якщо ми зможемо врятувати ці речі, ми доведемо, що Україна має історію, – сказав він. – [Якщо] дані пішли назавжди… це просто відкриє вічну чорну діру в історії регіону».
За матеріалами: Washington Post
