Берлінський художник Саймон Векерт розробив предмет одягу під назвою Digital Camouflage, який складається з хаотичного поєднання яскравих кольорів та абстрактних форм. Ця футболка використовує метод так званої змагальної атаки, коли візуальні дані спеціально спотворюються для дезорієнтації алгоритмів комп’ютерного зору. Хоча людське око чітко розпізнає особу в такому одязі, програмне забезпечення для спостереження часто втрачає об’єкт з поля зору. Під час демонстраційних тестів штучний інтелект виділяв рамками всіх перехожих на площі, проте ігнорував носія специфічного візерунка, що фактично робить людину невидимою для автоматизованих систем аналізу відео.
Розробка цього виробу стала реакцією на впровадження систем відеоспостереження з функціями штучного інтелекту на площі Котбуссер-Тор у Берліні, де правоохоронні органи проводять тестування технологій аналізу поведінки людей у громадських місцях. Автор проєкту наголошує, що цей одяг не є гарантованим засобом уникнення поліції чи забезпечення повної анонімності, оскільки жоден візерунок не здатний обійти всі існуючі системи безпеки за будь-яких умов. Однак використання такої футболки в публічному просторі слугує публічним сигналом незгоди з постійним моніторингом з боку машин, що стає дедалі поширенішим явищем у сучасних європейських містах.
На даний момент вартість футболки становить 75,60 доларів, що дорівнює приблизно 55,65 фунтам стерлінгів. В асортименті автора також присутні інші технічні засоби, зокрема пристрої для блокування сигналу Bluetooth. Важливо враховувати, що попри здатність вводити в оману програмне забезпечення, яскравий дизайн виробу привертає значну увагу звичайних людей. У результаті носій такої футболки стає найбільш помітною особою в натовпі, що суперечить концепції прихованого пересування та робить людину об’єктом пильної уваги оточуючих, незважаючи на примарну цифрову анонімність перед об’єктивами камер з технологією розпізнавання облич.
Технології стеження за допомогою штучного інтелекту активно поширюються, зокрема у Великій Британії, де поліція використовує камери з функцією розпізнавання облич для пошуку підозрюваних у людних місцях. Прихильники таких систем стверджують, що це сприяє зниженню рівня злочинності та підвищенню безпеки населення. Водночас критики зазначають, що автоматизований нагляд створює ризики для приватності невинних громадян. Випадок із дизайнерським одягом порушує питання щодо довіри до систем, які можуть бути нейтралізовані за допомогою елементарних геометричних візерунків на тканині, що демонструє вразливість сучасних алгоритмів перед цілеспрямованими маніпуляціями з візуальними даними.
Використання таких засобів захисту підкреслює дискусійний характер впровадження новітніх технологій контролю в міське середовище без попереднього громадського обговорення чи широкого тестування ефективності. Оскільки програмне забезпечення постійно вдосконалюється, не можна гарантувати, що подібні візуальні методи захисту залишатимуться актуальними тривалий час. Проєкт демонструє, що прогрес у сфері комп’ютерного зору створює нові форми протистояння між приватністю особи та інструментами державного контролю, де звичайний одяг перетворюється на інструмент соціального протесту проти автоматизованого відстеження переміщень кожної людини в громадських місцях великих міст світу.
