Матеріал опубліковано в рамках конкурсу Tech Today Awards
Влучна назва наукової розробки завжди підвищує її шанси на успіх. Це цілком справедливо у випадку з винаходом Сергія Литвиненка та Валерія Скришевського (Інститут високих технологій КНУ імені Тараса Шевченка): створений ними прототип «електронного язика» уже цікавить поважних виробників, його анонсують на своїх сторінках всесвітньо відомі галузеві ресурси. Про тонкощі «електронних смаків», переваги експрес-аналізу та проблеми у спілкуванні з бізнесом – наша розмова з професором В. Скришевським.
– Валерію Антоновичу, хто дав назву винаходу, адже у науковій документації він явно значиться яким-небудь «газоаналізатором»?
–А він так і називався раніше.Термін «електронний язик» придумали не ми: у світі відомий бренд «електронний ніс» (аналізатор запаху). Ми створили прототип приладу для ідентифікації рідин (фактично смаку), тому й назвали його «язиком». Це аналітичний інструмент, що імітує, як людина розрізняє смак.
– Ваш «язик» визначає рідину на смак?
– Так, але я сказав би не визначає, а ідентифікує. Сьогодні відомо чимало сенсорних приладів для визначення газів чи рідин: датчики нікотину (наприклад, у літаках) чи витоку побутового газу, пожежна сигналізація, глюкометри для визначення рівня цукру в крові тощо. У більшості випадків сенсори визначають наявність лише однієї певної речовини. З іншого боку, провести повний лабораторний аналіз – це довго і дорого. Ми пішли третім шляхом: запропонували не визначати, з чого складається рідина, а давати їй певний паспорт. Ми назвали його електронним відбитком, або електронною фотографією смаку рідини на спеціально обробленій напівпровідниковій пластині.
– Цей відбиток можна розшифрувати?
– Можна порівняти його з відбитком оригінальної речовини і визначити, наскільки вони співпадають. Якщо нам дадуть будь-яку рідину, ми зробимо її електронний відбиток, який і буде паспортом саме цієї рідини. Ми не визначаємо її склад, але можемо швидко порівняти фото потрібної рідини з паспортом – такий собі попередній експрес-аналіз. Так, скажімо, можемо визначити, скільки саме оливкової олії у субстанції, що продається як оливкова олія.
На замовлення французьких колег ми порівнювали воду Evian, Vittel та деіонізовану водопровідну; тестували наш пристрій на різних алкогольних напоях (коньяк, віскі тощо). У всіх випадках отримали електронний відбиток для кожного зразку.
– У яких ще галузях можна застосовувати вашу розробку?
– У перспективі – для тестування якості продуктів та ліків, моніторингу навколишнього середовища, у медичній діагностиці. Можемо тестувати будь-яку рідину – той самий алкоголь, наприклад. Сьогодні більшість вин купажні, виробники довго й ретельно підбирають їхні смаки й пропорції. Як нам кажуть: «ми підібрали вино і хочемо, аби за смаковими якостями воно було таким і таким». Є ідея використати наш винахід тут – це фактично «електронний сомельє» для серйозних виноробів.
Нещодавно одна з закордонних фармацевтичних компаній запропонувала нам протестувати зразки деяких ліків. Діюча речовина у кожному з них однакова, а ми маємо з’ясувати, чим відрізняються наповнювачі
Проблема контролю якості продуктів харчування дуже серйозна, і наш «електронний язик» тут міг би допомогти. Однак не кожен виробник зацікавлений у такому контролі.
– Значить, до вас звертатимуться лише поважні виробники, які відповідають за якість своєї продукції!
– Це поки що не на часі. По-перше, ми тільки створили прототип приладу, він існує тільки в одному примірнику, і ми його весь час удосконалюємо. Для нас, у першу чергу, важливо визначити коло задач, які можна розв’язувати, тому що сертифікація продуктів потребує незалежних метрологічних аналізів. Кожен замовник захоче переконатися у достовірності висновків, які можна отримувати на нашому пристрої.
Взагалі для винахідників існує проблема у тому, що виробники одразу хочуть мати готовий прилад, який усе розпізнає. Але ж його ще треба розробити (ми створили лише прототип), а знайти зацікавлених ще на стадії розробки вкрай важко! Важко спілкуватися науковцям, виробникам і споживачам – вони говорять різними мовами. Як на мене, поширена помилка наукових форумів (ми активно беремо в них участь) у тому, що науковці на них починають пояснювати механізм дії приладу. Комерсантові це непотрібно: йому дайте параметри, поясніть вигоди, підрахуйте зиски і спрогнозуйте нішу ринку. А звідки вченому знати ніші ринку? Потрібна якась проміжна, економічна ланка.
– Ще восени 2014 року на сайті Американського хімічного товариства ACS Chemistry for life з’явилася інформація про ваш «електронний язик». Звідки там дізналися про винахід українських учених?
– Ми опублікували статтю в їхньому журналі ACS Applied Materials & Interfaces. Вона викликала такий інтерес до нашої роботи, що її відзначили серед найцікавіших розробок світу в галузі науки за листопад 2014 року і повідомили про це на сайті товариства. Ми подбали також про захист авторських прав на міжнародному рівні. Спочатку пройшли фазу національного патентування, потім – міжнародного. Міжнародним патентом на наш винахід володіють на 50% КНУ, на 50% – французькі партнери (Ліонський університет), які фінансували наші роботи. Патент щорічно підтримується у всіх провідних країнах світу, нині ми працюємо над тим, щоб імплементувати його (продати ліценцію або знайти споживача, який вироблятиме наш продукт).
Автор: Лариса Кіт