Пізнього вечора 1 жовтня 1999 року Майкл Доіно підійшов до свого комп’ютера, і йому належало власноруч стерти 11 років свого життя, адже їх він присвятив онлайновій службі Prodigy Classic. Цей сервіс на його очах перетворився з маленького стартапу на гіганта національного масштабу. Проте в цифровому світі відключення не обов’язково означає безповоротну смерть: іноді улюбленців користувачів можна повернути назад.
«Це було гірко та сумно, – згадує той день Доіно. – Я працював над сервісом Prodigy ще до його запуску онлайн».
Служба Prodigy Communications Corporation – це онлайновий сервіс, з яким можна було читати новини, погоду, робити покупки, писати оголошення, грати в ігри, дивитись котирування акцій, читати колонки експертів, планувати мандрівки та багато іншого. Фактично він став передвісником знайомих сьогодні кожному тематичних інтернет-порталів та форумів.
Його заснували у 1984 році компанії Sears, CBS та IBM, а вже до 1990 він був другим найбільшим постачальником онлайн-послуг з 465 тисячами передплатників. Сервіс навіть мав на екрані спеціальне місце для рекламних банерів. Експерти кажуть, що тогочасний Prodigy – це модель інтернету, який створила та підтримувала єдина огранізація (тріо компаній-засновників називалося Trintex). При цьому, на відміну від альтернатив, сервіс дивував кольоровим інтерфейсом, різними шрифтами, великою кількістю графіки та малюнків, а також оболонкою в стилі «наведи курсором та клікни». Усе це було вражаючим, адже у 1984 році Microsoft Windows 1.0 з графічним інтерфейсом ще не існувало, а DOS та інші служби пропонували текстовий. Альтернативні сервіси на кшталт CompuServe та GEnie змушували користувачів пам’ятати та постійно набирати на клавіатурі різноманітні команди.
Смерть цифрового динозавра
На час вимкнення Prodigy у 1999 році ним все ще користувалося близько 260 тис. осіб. Для відключення сервісу Доіно ввійшов до основного серверу Prodigy Classic та увімкнув перенаправлення до нового порожнього сервісу Prodigy Internet service. У цей момент, каже експерт, увесь накопичений масив інформації – мільйони повідомлень і тисячі цифрових малюнків користувачів – зникли з публічного доступу. Подібне трапилось через те, що всі дані знаходились на приватних серверах Prodigy, а користувачі в основному не робили дублікатів своїх файлів.
Офіційно причиною відключення сервісу назвали його непідготовленість до проблеми Y2K. На межі тисячоліть пророкували масштабні збої комп’ютерних мереж через неї. Адже замість 2000 року для машин настав би 1900 рік.
Однак 15 років потому Доіно згадує, що офіційна причина відключення була лише прикриттям. «Наскільки я знаю, – каже він, – закриття Prodigy Classic не було пов’язане з Y2K». Основною причиною експерти вважають фінанси: сервіс почав приносити недостатньо прибутку.
Цифровий Лазар
Оскільки Prodigy була гігантською мережею, яка зберігала дані у власних форматах на сотнях серверів, експерти вважають, що на відновлення потрібна велика сума. Адже фактично необхідно повторно її побудувати. «Багато адвокатів з патентного права питали мене про це, – каже екс-директор Prodigy з технології та архітектури Лес Бріні. – Моя оцінка – до десяти мільйонів доларів».
Проте через 15 років після відключення сервісу ентузіаст Джим Карпентер знайшов спосіб повернути цього гіганта минулої цифрової епохи до життя. Він застосував свої знання з програмування та старе програмне забезпечення для доступу до Prodigy та зміг частково відновити збережений на серверах тієї онлайнової служби контент.
«Чесно, я не був великим шанувальником Prodigy, – каже Карпентер. Сьогодні цей 38-річний чоловік працює програмістом-фрілансером у Массачусетсі. – У ті часи я вже декілька років користувався інтернетом, а сервіс Prodigy виглядав дуже закритим. Проте я все одно використовував Prodigy кожного дня через його графічні можливості».
Роботу над відновленням сервісу Карпентер почав, коли йому знадобились скріншоти цієї служби у високій якості, які він не зміг знайти в інтернеті. «Відшукати якісний кольоровий скріншот Prodigy майже неможливо», – пригадує програміст.
Через повільність тодішніх ліній зв’язку (близько 2,4 кілобіт/секунду) деяка частина інформації зберігалася локально на жорсткому диску. Так само сьогодні працюють багато клієнтів для різноманітних сервісів. Інтерфейс користувача та функції вбудовані у локальну програму, яку встановлює користувач на свій диск. А по інтернету передаються лише дані для їхньої активації.
Карпентер знав, що екран входу до Prodigy також зберігався на жорсткому диску, тому він почав шукати, що ще містив в собі клієнт цієї служби. За допомогою шістнадцяткового редактора він зміг зазирнути всередину цієї утиліти та знайшов там більше графічних даних, а також те, що дозволило відновити частину накопичених користувачами сервісу даних.
Можливість відновити минуле дали тимчасові файли STAGE.DAT, які сервіс використовував для збереження своєї робочої інформації. Виявилось, що локальний клієнт заповнював порожні файли випадковими фрагментами системної пам’яті. Фактично увесь контент Prodigy змістився на серверах в таких файлах, і багато з них для прискорення зберігалися на локально на комп’ютерах користувачів. А ті, хто востаннє підключався у 1999 році, зберіг частку цих даних на своєму вінчестері.
Локальні копії – запорука безсмертя
Розроблений Карпентером метод хоча й дозволяє відновити створений у Prodigy контент, проте більша його частка зникла назавжди. Експерти кажуть, що подібне може чекати на будь-який онлайновий сервіс, адже він залежить від рішень корпоративних директорів, а не бажань користувачів. Так зникають цілі пласти культурної історії та спільноти.
«Від самого початку онлайн-сервіси здавалися таким собі продуктом, проте це неправильно, – каже архіваріус організації Internet Archive Джейсон Скотт. На своїх серверах вона намагається зберегти цифрову культурну спадщину. – Вони стали важливими публічними інструментами та місцями для обміну думками. Вони містять інформацію тисяч та мільйонів людей».
Експерт каже, що людям необхідно замислитися про збереження накопиченого масиву культурної інформації, яка зберігається на серверах комерційних сервісів. «Я скептично ставлюсь до того, що бізнес почне думати в категоріях архівації та збереження, – каже він. – Це просто не закладено в його основі. Інформаційна спадщина – це розкіш для сучасного бізнесу».
За матеріалами: The Atlantic.
