В Китаї ще три роки тому заклали проект наземної станції, яка мала стати приймачем для електростанції у космосі. Її будівництво днями відновили і воно має завершитися до кінця поточного року. Сама космічна електростанція має запрацювати до 2030 року.
Китай, який є одним з найбільших джерел парникових газів, оголосив про плани досягнути вуглецевої нейтральності до 2060 року. Для цього країна масово переходить на «зелену» енергетику, однак можливості традиційних «зелених» джерел обмежені. Тому країна до 2030 року планує почати приймати до 1 МВт з орбітальної станції, а з 2049 її потужність складе 1 ГВт.
Орбітальна електростанція знаходитиметься на відстані 36 тисяч кілометрів від поверхні планети. Вона буде освітлюватися Сонцем безперервно, тому генеруватиме електрику цілодобово. Обраний спосіб передачі енергії через мікрохвильове випромінювання дозволить не перейматися хмарністю та туманами. Втрати в атмосфері складуть всього 2 %.
Наземну станцію-приймач енергії будують поблизу селища Хепін в південно-західному районі Китаю. Майданчик станції займає 2 га землі,а також навколо нього є буферна зона, що за площею уп’ятеро більша.
Буферна зона необхідна, оскільки потужне мікрохвильове випромінювання може вбивати живі істоти. При цьому існуючі технології не дозволяють фокусувати мікрохвильове випромінювання в одну точку, і буде певне розсіювання на площі.
Влада суворо заборонила місцевим жителям входити в буферну зону. Вчені та інженери тим часом експериментують з вловлюванням енергії з повітряних куль, які знаходсяться на висоті до 300 м. Наступний етап передбачає використання дирижабля на висоті 20 км, а потім – прийом енергії з космосу.
Поки в Китаї лише розробляють космічну електростанцію, науковці Пентагону вже випробовують її в реальних умовах. Електростанція розміром з коробку піци готується пересилати енергію з космосу на Землю. Панель під назвою Photovoltaic Radiofrequency Antenna Module (PRAM) запустили в травні 2020 року як додаткове навантаження для безпілотника X-37B. Місія X-37B надсекретна, тому про PRAM відомі лише крихти інформації.
Реакції ядерного синтезу у Сонці щосекунди вивільняють 384,6 септильйонів Ватт енергії (3,846х10^26 Вт). Це еквівалентно вибуху 1 820 000 000 «цар-бомб» – найпотужнішої термоядерної бомби в історії.
Ще в 1920-х роках стало зрозуміло, що, розмістивши поглинач сонячної енергії на орбіті Землі, можна отримати потужне джерело невичерпної енергії.
Необхідність у космічній електростанції пояснюється тим, що сонячні панелі, вітряки та інша «зелена» енергетика є нестабільною. Сонячні панелі генерують електрику в сонячний день, вітряк працює тільки за наявності вітру. Для стабільного цілодобового постачання електрики потрібні стабільні джерела, які не залежать від часу доби чи погоди. Сьогодні це вугільні чи газові електростанції, атомні станції, гідроелектростанції тощо.
Існує два варіанти космічних електростанцій. Європейське космічне агентство оголосило конкурс проектів для пошуку оптимальної реалізації космічної електростанції.
“втрати у атмосфері складуть всього 2%”… А автори прожекту у Китаї усвідомлюють, що ці 2%, це 10000 кіловат, які будуть постійно підігрівати атмосферу планети? Вони усвідомлюють, що це безумовно породить аномалію у атмосфері і стане впливати на погоду? Відомо, що викликання штучних дощів або “розгін хмар”, викликає незабаром аномальні холоди або посухи, залежно від обставин. Китаю мало природних катастроф? То матимуть ще. І всі на планеті разом з ними.