Часто при важких пораненнях людям через травму кістки доводиться позбуватись кінцівки. Але наші вчені придумали спосіб, який дозволяє уникати ампутації. Це – вирощення кісток. Його винайшли донецькі лікарі й біологи з Донецького інституту невідкладної і відновлювальної хірургії ім. Гусака, і зараз цей метод використовується в київській приватній медичній компанії ilaya. Завдяки йому десятки людей уже повернулися до звичного життя, і більшість з них – воїни АТО.

У чому полягає метод, ми писали. Але ще ми поспілкувалися з генеральним директором ilaya Олексієм Шершньовим, котрий розповів нам про те, в яких умовах доводиться працювати.

Генеральний директор клініки ilaya Олексій Шершньов

Де у світі використовують технологію регенерації кісток, подібну до вашої?

Щоб це знати, потрібно читати специфічні видання. Ми на даний час орієнтуємося на журнал Regenerative medicine. Минулого року ми знайшли публікацію «Регенеративні технології у лікуванні бойових травм» американського військового госпіталю імені Уолтера Ріда, штат Меріленд. Вона описує подібні речі. Лікарі там беруть такі самі клітини, що й ми, але чужі. Вони використовують зареєстрований біологічний продукт – мезенхімальні клітини – одразу на носії. Судячи з фото, там той самий ефект. Але це оглядова стаття, незрозуміло, скільки в них кейсів. Гадаю, що не дуже багато, мабуть менше, ніж у нас. У нас уже 30 військових, і 50-60 було до війни, у тому числі у Донецьку. Це величезний, за мірками Заходу, досвід клінічного застосування нової технології. З іншого боку, такої кількості бойових травм, як в Україні, зараз ніде немає – звідки їх стільки узяти, якщо сучасні країни воюють технологіями, а не тілами бійців?

Загалом клітинні технології використовують багато клінік, але кожна в певному напрямку. Ми відстежуємо наукові публікації, але, можливо, десь у світі щось роблять без загальноприйнятої практики наукових публікацій. Окрім того, треба розуміти, що у світі виділяються колосальні кошти на дослідження. Тільки штат Каліфорнія за останні кілька років виділив 6 млрд доларів на дослідження стовбурових клітин.

Наша технологія вирощування кісток – це модернізована технологія, що спочатку з’явилася в Донецьку, в інституті ортопедії та в «Інституті Гусака». Ще академік Гусак на початку 2000-х років зміг «вибити» кошти на будівництво сучасної лабораторії з метою лікування опіків, а вже згодом біологи та клініцисти вирішили спробувати відновлювати кістки кінцівок. Нікого не дивує, що фактично технології вже більше ніж 10 років, а про неї ще ніхто не знає?

Дивує.

Якби подібні результати отримали в Стенфорді, увесь світ би читав: «…американські вчені виростили кістку, планують друкувати її на 3D-принтері! …. ». Це для нас уже звично. Але в цьому головна особливість нашої корумпованої в усіх сферах системи. Корупція в науці – це коли більш здібний та розумний програє більш «заслуженому». Пояснення в корінні слів: «за службу» – це означає «за минуле» і, частіше за все, не за науку, але такі поняття, як розвиток і прогрес, – це про майбутнє, розумієте? «Жодні заслуги в минулому не перевершать доцільності в майбутньому», – казали ще в давньому Китаї. Головна запорука успіху вчених на Заході – нікого не цікавлять твої медалі та нагороди, якщо твій винахід нікому не потрібен. У нас навпаки, отже, і результати відповідні. Тобто в якійсь момент учений замість саморозвитку обирає шлях стати науковою номенклатурою. Це коли ти нічого не робиш корисного, а тільки допомагаєш долати справжнім ученим перепони, які система, де ти працюєш, власне, і створила. Не нагадує класичну корупцію? Після цього хтось дивується, що «мозки емігрують» на Захід. Повертаючись до парадоксу давності технології вирощування кісток в Україні, головне – це неспроможність академічних установ виводити технологію на ринок, тобто вміння комерціалізації.

Один із етапів відновлення – нарощення кісток власним матеріалом пацієнта

Хіба складно заявити про себе на ринку?

Заявити – це непросто і недешево. Це маркетинг. У випадку із загрозою ампутації саме лікар ортопед-травматолог повинен запропонувати людині альтернативу, якщо його метою є збереження кінцівки. Мі зіткнулися з тим, що деякі лікарі державних закладів не те, що не направляють, а навпаки: або не кажуть, або намагаються відрадити від нашої технології. У результаті пацієнт – інвалід, але мета лікаря за будь-яку ціну зробити по-своєму досягнута. Я не кажу про таке явище, як «відкати» за протезування. То все просто гроші, але ампутовану кінцівку не повернути. Пацієнт приїжджає до професорів за надією, йому спокійно пропонують ампутацію та «гарний» протез, і це при тому, що майже всі провідні фахівці України знайомі з нашою технологією, а деякі знайомі навіть із матеріалами докторської дисертації з неї. Інша справа була би, якби ця технологія була реалізована в державних закладах, тоді б, навпаки, ми спостерігали війни між інститутами та спроби монополізувати її.

Чому так складається?

Як каже одна відома людина, існують два види кар’єри – вертикальна та горизонтальна. Вертикальна – це посади, звання, регалії, і зовсім інша справа – горизонтальна кар’єра. Це фах, уміння, майстерність. Я думаю, ви час від часу зустрічаєте професіоналів, яким абсолютно байдуже, чи стануть вони керівниками. Тому що йому (чи їй) потрібен реальний результат, визнаний іншими реальний успіх від своєї роботи. Інша проблема – 100% наукові кар’єристи, наукові адміністратори, які, безумовно, потрібні в кожній системі, але якщо в системи є кошти їх утримувати. Що в нас роблять, коли не в змозі конкурувати? Створюють перепони, дискредитують, монополізують через посади, звання, штучні обмеження. Віртуальний приклад – якби Стів Джобс був академіком, то він не придумав би iPhone, тому що академік Гейтс десь заблокував би виділення йому грошей або ще якось на засіданні Сенату затвердив державну програму, де тільки його інститут мав право щось розробляти. І в пострадянській країні, коли вчений хоче щось реалізувати, то він упирається у функціонерів. Чужі успіхи показують їхню некомпетентність, тому вони часто їх гальмують.

До речі, є приємні винятки. Нещодавно з новин дізнався, що Ростовський університет колись призначив американця на посаду проректора з комерціалізації наукових розробок. Він до того 20 років жив та працював у Росії, і я був приємно здивований, що керівництво університету настільки сучасно підходить до наукових розробок. Але після сюжету на ТБ Дмитра Кисєльова в дусі «американська контра засіла в лавах…» його швидко звільнили. Але прецедент гарний.

Якщо зруйнувати оці старі «скрєпи» і побудувати ланцюжок «ідея – її експертиза – випробування – апробація – патентування – підписання ліцензійної угоди і про авторську винагороду», то багато вчених підуть у такі дослідницькі центри. Бо який сенс сидіти та вибирати зі стелі теми, що не мають ані фундаментального, ані практичного значення? І навіть якщо є сенс, то у держави точно немає на це грошей. Принаймні поки що.

І все ж, операції для солдат – на комерційній основі?

Операції у проекті «Біотех-реабілітація поранених» робимо на звичайних умовах, тільки з великою знижкою. І гроші на це збирають волонтери (Витрати на лікування забезпечує проект «Народний проект – Всеукраїнський центр волонтерів» – ред.). Взагалі операція у нас коштує 300-400 тис. грн, а солдатам ми робимо за 150-200 тис. грн – майже за собівартістю.

Але, навіть втрачаючи прибуток, ми отримуємо непряму рекламу методу лікування, бо коли про нас пишуть ЗМІ, про нашу технологію дізнаються й «комерційні» клієнти. Потроху ми долаємо бар’єр неприйняття нашої технології і з боку лікарів, хоча час від часу зустрічаємо такі реакції: «Так, вона працює, але я не буду направляти пацієнтів до вас» або «протез – дешевший».

Гадаєте, за лікуванням подібними технологіями будуть приїжджати з-за кордону?

Гадаю, будуть. У нас поки що один пацієнт був з-за кордону. Взагалі, медичний туризм в Україні розвиватиметься, і наших потужностей навіть може не вистачити – доведеться розширюватись.

Зараз ви розширюєтесь?

Зараз ми працюємо над створенням науково-дослідницького центру. У нас досі не було  такої окремої структури, але для ilaya це стратегічне питання, щоб біологи, біотехнологи, генетики мали можливість розробляти нові технології та вести наукову діяльність.

У які дослідницькі сфери ви б ще інвестували?

Коли ми зробимо дослідницький центр, то плануємо декілька напрямів: біологія, генетика, 3D-принтинг, а ще фізика та хімія.

Досвід з регенерації клітин вам ще якось допомагає?

Наш підрозділ «ilaya регенерація» дуже допомагає іншим підрозділам. Ось у репродуктивних послугах у нас 40 конкурентів. І хоча ми все класно робимо, до нас претензій немає, але ми існуємо 3 роки, а хтось – 15. Відповідно, у таких конкурентів завагітніло фізично більше людей, отже, вони дають конкуренту більше рекомендацій. Тобто, тут нам потрібен час. Але підрозділ «ilaya регенерація» створив компонент, який ставить нас поза конкуренцією. Це клітинна регенерація тонкого ендометрія. Це тонка поверхня всередині матки, за яку повинен закріпитися ембріон, після чого – вже рости та розвиватися. Якщо ендометрій нерецептивний, тобто ембріон не може імплантуватися, це вже досить важка форма безпліддя з альтернативою – сурогатне материнство. Але це зовсім інше. Більшість жінок усе ж хочуть народити самі, пройти через вагітність та пологи.

Для цього наші біологи беруть зразок ендометріальної тканини, розмножують її, і на певній фазі циклу лікар-репродуктолог зрошує цими клітинами порожнину матки, щоб стимулювати процес регенерації ендометрія. І так ми отримали 7-8 мм стандартного ендометрія. Поки робимо це як експеримент, щоб відпрацювати технологію. Але вже є декілька вагітних, які по 2-3 рази до цього робили безуспішні спроби ЕКЗ.

І все ж, як ви оцінюєте потенціал наших учених, зокрема, комерційний?

Мені особисто здається, що в нас дуже розумні люди від природи, та, можливо, від складних умов життя. Мабуть, це стимулює до винаходів та нестандартного мислення. У той самий час, на мою думку, Європа й США беруть системністю, спадкоємністю та фундаментальністю. Чому ті самі німецькі клініки кращі? Тому що в них досвід 20-річного оперування конкретної, наприклад, ділянки руки об’єднаний в статистику, досвід, висновки. І коли хворий приїжджає туди, його чітко направляють до конкретного спеціаліста, і той одразу каже ймовірність успіху операції, тому що він за 20 років зробив їх безліч. Водночас в Україні хірурги не гірші, але системи не вистачає.

Друга проблема, що стримує потенціал, – недостатня або взагалі відсутність інтеграції. Буває, що різні інститути займаються однією темою, але відокремлено один від одного. Вони створюють технічні умови, закуповують обладнання, і іноді через відсутність фахівців на якомусь етапі проект зупиняється. Уявіть, скільки би не марнувалося коштів платників податків, якщо би між ними була інтеграція. Але таке трапляється з причини надмірних амбіцій адміністративного апарату.

Я нещодавно був у Каліфорнії, відвідав одну біотехнологічну компанію, подібну до нашої. Вони виробляють клітини для ринку research&development. Так ось там із десяти вчених вісім – із колишнього СРСР, один з Києва та два з Одеси. Як після цього ви будете оцінювати потенціал учених?

Який вихід із такої ситуації?

Ринок.

А точніше?

По перше, суспільство повинно почати задавати питання, який результат приносить «державна наука», яка утримується за кошти платників податків.

По-друге, суспільство повинно вимагати результату – не кількість докторів наук, а кількість патентів і коштів, які принесла розроблена технологія або винахід. Буває так, що винахід лягає в основу іншого виноходу, якій уже можна комерціалізувати. Але якщо перший був запатентований, то він отримає ліцензійні платежі від другого винаходу. Наскільки я знаю, технологією «слайс» для тачскринів володіє HTC, хоча використовує її Apple.

По-третє, я би менше звертав увагу на звання та нагороди, присвоєні в Україні, а краще би орієнтувався на міжнародні – Нобелевський лауреат.

За такої системи «ринок» поставить на свої місця всіх. Цінність будуть мати тільки ті, хто щось створює реальне, корисне та те, що працює.

Звичайно, держава повинна стимулювати технопарки, інкубатори, робити якісь податкові преференції. Вона повинна бути зацікавлена в захисті авторського права, в країні повинно бути якомога більше інтелектуальної власності. Наука повинна стати престижною.

ПОДІЛИТИСЯ