Дослідники зі Швейцарського федерального технологічного інституту в Цюріху (ETHZ) заявили, що вони використали нові дані та машинне навчання, щоб розробити нову модель для визначення рівня стресу на роботі. Їхня технологія заснована виключно на тому, як людина друкує або використовує свою мишу.
«Те, як ми друкуємо на клавіатурі та рухаємо мишею, здається, є кращим показником стресу, який ми відчуваємо в офісі, ніж частота серцевих скорочень», — сказала математик і автор дослідження Мара Нагелін.
Для дослідження дослідники ETHZ спостерігали за 90 учасниками лабораторії, які виконували наближені до реальності офісні завдання, такі як планування зустрічей або запис і аналіз даних.
Вони записували використання учасниками миші та клавіатури, а також відслідковували їхній пульс і регулярно запитували учасників, наскільки вони відчувають стрес.
У той час як деяким учасникам було дозволено працювати без перешкод, половину групи неодноразово переривали повідомленнями в чаті, а також просили взяти участь у співбесіді.
Вони визначили, що люди, які перебувають у стані стресу, друкують і рухають мишею інакше, ніж люди, які не перебувають у стані стресу.
«Люди, які перебувають у стресовому стані, рухають вказівником миші частіше та менш точно та долають більшу відстань на екрані», — сказав Нагелін.
Дослідники також виявили, що люди, які відчувають стрес в офісі, роблять більше помилок при наборі тексту і, як правило, пишуть уривками, з великою кількістю коротких пауз.
Вони виявили, що розслаблені люди, навпаки, роблять менше пауз під час друку, але ці паузи довші.
Зв’язок між стресом і поведінкою клавіатури та миші можна пояснити за допомогою так званої теорії нейромоторного шуму.
«Підвищений рівень стресу негативно впливає на здатність нашого мозку обробляти інформацію. Це також впливає на наші моторні навички», – сказала психолог і співавтор Жасмін Керр.
Дослідники заявили, що необхідно терміново знайти надійні способи виявлення підвищеного стресу на роботі, зазначивши, що кожен третій працівник у Швейцарії страждає від стресу на робочому місці.
«Ті, хто постраждав, часто не усвідомлюють, що їхні фізичні та розумові ресурси зменшуються, доки не стає надто пізно», — кажуть дослідники.
