Зв’язок між рівнем життя країни та її науковими потужностями сьогодні очевидний майже будь-кому: чим більший внесок учених у ВВП, тим краще почувається економіка. Щоб відсоток наукових розробок та патентів не зменшувався, держави вкладають значні гроші у дослідження та розвиток. Україна, на жаль, далека від лідерів гонки.
Світова ситуація
Світовим лідером наукового локомотиву є США, які витрачають по $1276 в перерахунку на одну людину. «Фабрика світу» – Китай – показує значно скромніші результати – усього $248. Але загалом, завдяки великій кількості населення в обох, виходить, що ці дві держави вкладають у науку стільки ж грошей, скільки 70 інших розвинутих країн та країн, що розвиваються.
США недалеко відійшли від Японії, кожен громадянин якої вкладає в науку по $1260, а також Люксембурга, в якому витрачають на учених по $1250 з кожного жителя. За ними йдуть Швеція ($1233) та Фінляндія ($1155).
Проте цифри в перерахунку на кожного громадянина мало про що кажуть – більш наочною буде загальна сума та частка від бюджету країни. Тут ситуація зовсім інша, хоча США знову будуть лідером із показником у 2,7%, що дорівнює $405 млрд. За ними йде Китай, який витрачає щороку по 2,08% ($338 млрд) свого ВВП на дослідження та експерименти. Уполовину менше грошей на учених є в Японії – там наука обходиться в $160 млрд, хоча це 3,67% від бюджету. Удвічі менше за японців на науку витрачаються німці з показником у $70 млрд або 2,3%. А ось Південна Корея витрачає на дослідження найбільше за всіх, якщо рахувати в частці від бюджету, – 4,36%. Проте в абсолютному виразі це близько $65 млрд.
Швеція та Фінляндія, які в перерахунку з кожного громадянина збирають на науку одні з найбільших сум у світі, у загальному рейтингу витрат опинилися далеко в його кінці. Хоча вони вкладають по 3,3% та 3,1% свого бюджету, на фоні лідерів виходять смішні суми – по $12 та $6 млрд відповідно. Росії, наприклад, із показником 1% від ВВП вдається витрачати на науку $33 млрд, або по $241 на кожного її громадянина.
Що в Україні
Кожен новий президент і кожен новий уряд незалежної України проголошували науку та інновації однією з найважливіших стратегічних складових державної ідеології соціально-економічного розвитку країни та її національної безпеки. Але основа ставлення до науки точно дотримується закладеного ще в середині 90-х принципу «наука може почекати».
У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» чітко прописано, що обсяг фінансування науки повинен бути на рівні не менше 1,7% ВВП. Однак, за даними Національної академії наук (НАН України), ученим щороку доводиться «затягувати пояси»:
Зараз українська наука фінансується на рівні 2010 року: при розробці проекту держбюджету на 2015 рік передбачили скоротити витрати на науку і освіту на 6,43 млрд грн, або на 28% проти 2014 року. Через це Національна академія наук та її підрозділи отримали суму в обсязі 15 млрд 977,8 млн грн – 0,81% від цьогорічного ВВП у 1850,020 млрд грн.
Хоча українська наука фінансується на рівні 0,85% від ВВП, з кожного громадянина на неї збирають у середньому по $61. Подібні суми витрачають також Саудівська Аравія ($60), Південна Африка ($70), Філліпіни ($66), Аргентина ($67), Ботсвана ($54), Мексика ($53).
З урахуванням нинішнього курсу гривні витрати на вітчизняну науку становлять близько $0,68 млрд. Близько мільярда на вчених також витрачають Болгарія, Литва, Казахстан, В’єтнам, Колумбія, Філіппіни та майже 20 інших держав, що розвиваються.
Фінансова політика держави за час незалежності України, за даними НАН України, сприяла тому, що:
? у 3,3 раза знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США та Західній Європі виросла в 2 рази, в Південно-Східній Азії – у 4 рази);
? в 3,5 рази знизилася кількість дослідників у галузі технічних наук. Водночас їхня чисельність у політичних науках збільшилася в 5,6 разів, юридичних – в 3,5 рази;
? в 14,3 разів зменшилося освоєння нових видів техніки;
? у 5 разів впала (із 56% до 11,2%) частка інноваційно-активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить 10%, у Польщі – 16%, у ЄС – у середньому 60%);
? приріст ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні складає 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60-90%.
Чому технології важливі
Світовий ринок наукоємної продукції зростає в 2-2,5 рази швидше порівняно зі світовою економікою і торгівлею. Так, наприклад, за даними звіту «Наука Украины. Цифры, факты и проблемы», опублікованого фахівцями інституту ім. Є.О. Патона, світовий експорт інформаційно-комунікаційного та офісного обладнання становить понад $750 млрд на рік, що перевищує сумарні обсяги експорту нафти всіх нафтовидобувних країн.
Провідні країни розлучаються з індустріальною економікою та економікою, заснованою на експлуатації своїх природних ресурсів, і переходять на технології 5–6-го укладів. Україна ж намагається будувати своє благополуччя на металургії та хімії – технологіях 2–3-го укладів, які були властиві передовим країнам у середині ХХ століття
Стан української науки є однією з причин, чому Україна знаходиться, за даними Індексу глобальної конкурентоздатності (The Global Competitiveness Index), на 76 місці із 144, відстаючи на два пункти навіть від Ботсвани. Хоча навіть таку позицію можна вважати досягненням, адже минулого року наша держава займала 84 місце – поряд із Гватемалою (86) та Тунісом (83).
