Деяким іграм для зацікавлення аудиторії потрібна дорога графіка, спецефекти і складна система прокачування, інші роблять ставку на оригінальний геймплей і простоту управління. Саме до останніх належить 2 minute in space, яка утримує гравця нескладним на перший погляд ігровим процесом. Чим ж затягує та одночасно так дратує гра?
Інді-графіка
Схоже, у розробників не було ні бажання, ні грошей для створення дорогого графічного оформлення. Гра нагадує класичні аркади часів кнопкових телефонів, хіба що без пікселів і з більш реалістичними текстурами.
Картинка у форматі 2D, спецефектів мінімум, анімація простенька, але цілком адекватна. Дати об’єктивну оцінку графіці 2 minute in space складно, технічно вона виконана якісно, «мильних» текстур немає. Утім, оформлення дуже бідне, і «мила» немає тільки тому, що текстур використовується дуже мало. Загалом, повне відчуття вакууму і космічної порожнечі.
Управління
Гравцеві пропонується керувати космічним шатлом. На вибір доступно кілька систем управління: кнопки, тап, свайпи, але в будь-якому випадку ракета може тільки повертати в сторони і виконувати нескладні маневри. «Газ» автоматичний, тому контролювати швидкість не можна.
Літаючи в космічному просторі, геймер повинен за допомогою цих найпростіших маневрів ухилятись від самонавідних ракет, не розбитися об найближчий супутник, а при необхідності ще й збирати «фішки» ремонту, які усувають пошкодження ракети.
Flappy Bird у космосі
На перший погляд все максимально просто: знай собі тапай по кнопках та кружляй вліво/вправо, але коли починаєш грати, ситуація різко змінюється. Усі пам’ятають Flappy Bird? Так, ту саму, в якій один зайвий тап призводив до програшу. Для гравців вона стала втіленням хардкору і багатьох дратувало те, що пройти далі 3-5-ти труб для казуального гравця було нереально.
Так ось, 2 minute in space недарма так називається: протриматися 2 хвилини проти цілої хмари самонавідних ракет, постійно маневруючи й ухиляючись, дуже і дуже непросто. Раз за разом після 20-30 секунд доводиться починати нову гру, то через повільне маневрвування з підбитим двигуном, то через перехресний обстріл, то через випадкове зіткнення із супутником у спробі обдурити ракети.
Узагалі процес вкрай одноманітний, і «2 хвилини» стають справжньою ідеєю фікс, на яку ні часу, ні сил не шкода. Задоволення мало, але вбити кілька годин у черзі або маршрутці – легко.
