Недоліки без можливості полагодження, повністю розбитий та критично загрожує Вебу – це лише кілька описів нового плану ООН з глобального переходу на IPv6. Щойно представлена чернетка стратегії по міграції на новий протокол інтернет-адресації зустрів великий спротив у відповідальних за інтернет інженерів.
«Повністю, повністю розбитий. Він не має жодних довгострокових якостей», – говорить один з інженерів європейського реєстратора RIPE, який працює над проблемою переходу на IPv6. Інші називають представлений план «фундаментально неякіснім», «жахливим», «даремним настільки, що він саморуйнується».
IP (Internet Protocol) є головним способом адресації в мережах, з інтернетом включно. Коли ви вводите у браузері ім’я сайту, веб-навігатор конвертує його в IP-адресу за допомогою спеціальних DNS-серверів. IP-адреси останніх фіксовані та загальнодоступні.
Сьогодні переважна більшість ресурсів у Веб використовує протокол версії IPv4, який має суттєве обмеження на кількість можливих унікальних адрес. Через те, що це 32-бітний протокол, він дозволяє 4 294 967 296 адрес, які виглядають як 192.168.231.232. Коли IPv4 створювали в 1981 році, така кількість унікальних адрес здавалася достатньою, але згодом стало зрозуміло, що вона замала. Особливо сьогодні зі збільшенням популярності мобільних гаджетів та пристроїв інтернету речей. Блоки вільних IP-адрес почали закінчуватися в регіональних реєстраторів з 2011 року. У лютому 2011 року реєстратор IANA виділив 5 останніх блоків адрес IPv4.
Вирішити цю проблему дефіциту покликаний протокол IPv6, який є 128-бітним та дозволяє отримати 340 трильйонів унікальних адрес – це по 5×1028 адрес на кожну людину. Розробка протоколу IPv6 почалася 1992 року, а з 2003 року його підтримку забезпечують виробники більшості телекомунікаційного устаткування. З 5 лютого 2008 року організація ICANN, яка наглядає за використанням інтернет-протоколів, почала додавати в DNS-сервери записи адрес у форматі IPv6. Візуально відрізнити адресу IPv6 досить просто, вона виглядає приблизно так: 2001:0db8:11a3:09d7:1f34:8a2e:07a0:765d.
Попри брак адрес IPv4 та необхідність вигадувати способи обходу інтернет-компанії не квапляться переходити на IPv6, оскільки це означає необхідність великих змін апаратного та програмного забезпечення, переналаштування мереж тощо. Більш того, темпи зростання IPv6 навіть почали сповільнюватися у 2017 році. Стало зрозуміло, що потрібен якийсь лідер, який підштовхне інтернет до глобального переходу на IPv6.
Рекомендації з глобального переходу надала група SG 20 при Міжнародному союзі електрозв’язку при ООН. Мета документа – полегшити прийняття та перехід на IPv6 кінцевими користувачами в країнах, що розвиваються, а також зменшити ризики цифрового розділення при переході на новий протокол. У ньому міститься еталонна модель з переходу на IPv6 з особливою увагою до інтернету речей, які потребують багато IP-адрес.
Інженери, які відповідають за роботу інтернету, побачили одну з головних проблем нового документа: наявні адреси IPv4 планується один в один перенести на IPv6, що має дати гнучкість в адресації. На перший погляд запропоноване рішення виглядає логічним покроковим рухом до IPv6 з поступовою відмовою від IPv4. Однак це викликає такі складнощі:
- модель не придатна до використання в реальних мережах;
- модель суттєво заважатиме подальшій еволюції всіх мереж на основі IP;
- модель переносить всі проблеми IPv4 у еру IPv6;
- модель блокує використання низки важливих заходів безпеки, які вважаються найкращою практикою за сьогоднішніми стандартами;
- модель скорочує запланований термін життя IPv6 принаймні на 25%, або 42 чи більше років при поточному темпі розвитку інтернету.
Приблизно кажучи, запропонований план знижує IPv6 до IPv4+, де плюс означає просте збільшення кількості адрес. «Цей документ, схоже, створили з точки зору 2012-2014 років», – говорить один з інженерів.
«Цей план виглядає надто далеким від практичної реальності, – каже інший інженер. – Він виглядає як академічна вправа без реального досвіду».
Тож як міг з’явитися такий недосконалий документ, що далекий від реального використання? Експерти вважають, що відповідь варто шукати в політичній площині. З моменту поширення інтернету ООН через свої дочірні організації, включаючи Міжнародний союз електрозв’язку, намагалася перехопити контроль за Вебом.
Інженери, які відповідають за інтернет, усіляко протистояли владному перехопленню контролю, і розробили свої системи, непідконтрольні ООН. Це низка організацій, такі як IETF, ICANN, RIRs, W3C, Internet Society тощо.
Останні 20 років йде боротьба за контроль над інтернетом, і найбільша сутичка відбулася у 2005 році на конференції World Summit on the Information Society, коли противники розділилися на дві основні групи. Одну очолили США, які наполягали на контролі інтернету за допомогою низки організацій. Іншу очолили Росія та Китай, які намагалися передати контроль за Вебом у руки ООН.
Тоді група США перемогла, але їхні противники не залишили бажання перехопити контроль за інтернетом. Міжнародний союз електрозв’язку в 2014 році домігся того, щоб пропонувати свої ідеї на рівні з нинішніми керівниками інтернету.
