У Китаї є додаток WeChat, який робить значну кількість інших додатків непотрібними. Такі програми називаються супердодатками і західні техногіганти, включно з Microsoft, Facebook, Google уже багато років намагаються створити супердодаток. Ілон Маск нещодавно також сказав, що хоче перетворити X (Twitter) на супердодаток у стилі WeChat. На щастя для користувачів, у західних компаній поки не виходить створити супердодаток. Ось, чому компанії прагнуть розробити супердодаток та чому це погано для юзерів.
WeChat для китайця – це такий собі онлайновий міні-всесвіт. Ця програма є місцем для соціальних мереж, спілкування, подорожей, праці, платежів тощо. У Китайському онлайн-просторі часто немає альтернативного місця, окрім WeChat. Але така зручність обертається значними проблемами, адже WeChat отримує інструменти для стеження, трудової експлуатації, дискримінації та приватизації кожної частини публічної сфери в ім’я прибутку. До того ж, заблокована у WeChat людина опиняється в інформаційному та соціальному вакуумі без можливості робити прості речі.
Користувачі у західних країнах поки вільні від такого онлайнового концтабору. Конкуренція між західними компаніями поки не дозволяє якійсь одній поглинути ринок онлайн-послуг, створивши супердодаток.
«Немає еквівалента WeChat за межами Китаю, — сказав Маск після 10-хвилинного запізнення на віртуальну зустріч через камеру телефону. – Ви фактично живете в WeChat у Китаї. Якщо ми зможемо відтворити це за допомогою Twitter, ми досягнемо великого успіху».
Однак технологічні фірми не покладають своїх зусиль створити програму для усього. Для деяких технологічних фірм, як-от Microsoft, суперпрограми можуть дати можливість вирвати контроль над такими усталеними монополістами, як Apple або Google.
Але історія показує, що технологічні гіганти у погоні за прибутком спустошують соціум. Платформи з послугами поїздки, такі як Uber, спустошили громадський транспорт і індустрію таксі, але потреба в водіях у містах, де немає відповідних транспортних засобів, залишається.
Те саме стосується платформ, які пропонують додатки для житлових чи фінансових послуг. Платформи праці на вимогу підривають трудові закони країни.
Китайський WeChat від Tencent став супердодатком не одразу, він розпочався як чат для обміну миттєвими повідомленнями, щось на кшталт Viber чи WhatsApp. Але згодом WeChat поглинув сервіси доставки їжі, комунальних платежів, соціальних мереж, банківських послуг, міського транспорту, запису на медичне обслуговування, авіаперельотів, біометрії, новин тощо.
Це призвело до стрімкого зростання цифрової інфраструктури, зосередженої в основному на державному та корпоративному нагляді, соціальному контролі та створенні нових ринків. Витончена інтеграція різних додатків у більшу екосистему може забезпечити зручність, але це все одно додатки, які прагнуть витягти якомога більше з кожного з нас шляхом трудової експлуатації або нескінченного підвищення зручності.
Оскільки у країнах соціальним забезпеченням і суспільними благами, у кращому випадку, нехтують, немає жодних причин думати, що запуск супердодатків буде відбуватися інакше.
Занадто часто онлайнові платформи просто обходять існуючі правила та отримують прибуток. Вони спершу приваблюють користувачів тимчасовими цінами нижче собівартості, а потім підвищують вартість. А регулятори обіцяють скоротити державні витрати. Коли інвестори дивляться на ці додатки, вони бачать можливість утримати користувачів у замкнутому стані споживання товарів та послуг, які мають бути публічно контрольованими.
Деяку одіозну логіку інвесторів, що займаються страхуванням супердодатків, можна додатково пояснити концепцією «розкішного стеження» , яку Кріс Гілліард і Девід Голумбія представили в статті для Real Life у 2021 році.
Розкішне спостереження — це явище, коли «деякі люди платять, щоб піддавати себе нагляду, який інші змушені терпіти і, якщо що, заплатили б, щоб бути вільними».
Ви можете придбати GPS-браслет для відстеження своїх біометричних даних (які використовуватимуть інші фірми), тоді як інші можуть бути змушені носити його (і платити за це) у рамках угоди про умовно-дострокове звільнення.
Бачення супердодатка є посиленням цього підходу: розкішне спостереження дозволяє вам вибрати режим, який надає корпораціям більшу свободу для реорганізації міста, наших соціальних відносин, нашого культурного виробництва, горизонту нашої політики та уяви — нібито щоб допомогти нам усвідомити користь для нашого власного блага.
Якщо ви уважно подивитеся на логіку, яка лежить в основі супердодатків, здається, що поштовх до них є не такою вже інновацією, як відчайдушним кроком зі створення нових активів і транзакцій, щоб підтримати постійне зростання платформи для інвесторів.
Meta (Facebook) пропонує наочний приклад. Повільніше, ніж зазвичай, зростання доходів рекламодавців під час пандемії стерло сотні мільярдів доларів із ринкової капіталізації Facebook і спонукало компанію спробувати створити новий центр прибутку незалежно від її рекламної діяльності. Це призвело до двох вражаючих провалів: Libra (її спроба підпорядкувати глобальну фінансову систему) і метавсесвіт (спроба інтегрувати криптовалюту в соціальні взаємодії та мікротранзакції). В обох варіантах було прагнення не лише прищепити платежі до соціальних мереж, але й перенести на платформу діяльність, яка не має відношення до Facebook.
Існує версія, що обидві спроби Facebook (Libra та метавсесвіт) зазнали невдачі, здебільшого саме тому, що вони були настільки відвертими у своїй справжній меті. Суперпрограми — це лише приховані спроби отримати ще більше даних і прибутку з багатьох аспектів вашого повсякденного життя так само, як це намагалася Meta.
Супердодаток буде навіть більш загрозливим, ніж існуючі платформи, утримуючи користувачів у своїх стінах в ім’я спостереження та фінансування. Створення більшого простору для такого роду грабіжництва, а також більшого стимулу для інвесторів і компаній об’єднуватися та дерегулювати галузі в ім’я більших прибутків, стане справжньою катастрофою для суспільних благ і послуг, які ці додатки обіцяють покращити.
За матеріалами: Wired
